Знаю С.Т. Біляка давно, як відомого лікаря, але не могла собі уявити, що він може випустити таку збірку поезій…
Степана Томовича я знаю давно, як відомого лікаря, який вилікував багатьох безнадійно хворих людей, на яких лікарі «махнули рукою». Це стосувалося і мене.
Уже 8 років тому, як він вилікував мене «безнадійну» пацієнтку.
Майже щороку я їду до нього в клініку на огляд, консультацію. І завжди він мені порадить, допоможе ліками новими в моїй хворобі. Часто раджусь з ним по телефону, коли загострюється моя хвороба і лікар радить, що робити в такій ситуації.
Коли я нещодавно була в нього на консультації, Степан Томович подарував мені свою збірку поезій. Я йому за це щиро вдячна.
В фаховій його спеціальності я не сумніваюся і в духовній, як священика, теж. Читала в його газеті, яку він випускає, вірші, написані ним, статті цікаві, але не могла собі уявити, що Степан Томович може випустити таку збірку поезій, яка заставить по-новому осмислити для чого людина живе на цій землі і який слід вона залишить по собі.
Степан Томович зробив все: як лікар, як священик, як поет, як людина, щоб залишити по собі добрі спогади.
Мій чоловік 5-ий рік лежить, не може піднятися по хворобі і погано бачить. Інвалід по зору. То я йому інколи читаю щось цікаве з газети, чи з книжок.
Приїхавши від Степана Томовича з лікарні я на 2-й день, сівши біля свого чоловіка на стілець, почала читати вірші із збірки. Не повірите, ми обоє плакали. Я читаючи, а він лежачи. Хоч мій чоловік людина сувора і стримана. Ми довго не могли заспокоїтися. І на протязі декількох днів я йому прочитала всі вірші. Особливо йому сподобався вірш про Анну Герман, бо він її дуже незлюбив і сам називав її «світське життя».
Читаючи вірші про дитинство Вашого життя, поринаєш у свої спогади і така ностальгія за душу бере… Ваші вірші зачіпають найтонші струни душі. Написані простою мовою, материнською мовою; читаються дуже легко.
Зворушують вірші в яких описано (а описує Степан Томович, як художник, який малює краєвиди рідного краю на полотні) любов до рідної землі, красу і її велич, понівечену олігархами, які думають лише про своє збагачення. А що залишиться нащадкам їх не турбує.
Як він пише «життєві бурі його не зламали» і він у своїх віршах висміює і викриває владу, бюрократів, нездарі, які приносять лише горе народу.
Мені сильно подобається вірш «Вечірній триптих»:
- «Й повернуться з всього світу в Україну діти…»
- «Яка сила виштовхнула людей з України…»
Адже і мій син поневіряється в чужому світі, на заробітках, бо в ріднім краї нема роботи.
Скільки людей із Закарпаття в пошуках заробітку покинули свої сім’ї, бо все наші «нечестивці» розкрали і в свої кишені поклали.
А у віршах про наших хлопців, які полягли у цій війні «на Сході» нізащо, від рук «старшого брата», розкривається суть цієї війни.
Можна ще багато чого написати про вірші, які йдуть від Вашого серця але і в цих моїх рядках висловлено чимало.
Я бажаю автору послужити пацієнтам ще скальпелем,
Богу молитвами,
а народу своїми віршами, бо «є ще про що писати,
а ще більше буде».
Це Ваші слова.
Здоров’я Вам, натхнення у всьому!
З глибокою повагою, Ваша пацієнтка Зомборі О.Й.,
Тячівський район, смт. Тересва.