Степана Томовича я знаю давно, як відомого лікаря, який вилікував багатьох безнадійно хворих людей, на яких лікарі «махнули рукою». Це стосувалося і мене.

Уже 8 років тому, як він вилікував мене «безнадійну» пацієнтку.

Майже щороку я їду до нього в клініку на огляд, консультацію. І завжди він мені порадить, допоможе ліками новими в моїй  хворобі. Часто раджусь з ним по телефону, коли загострюється моя хвороба і лікар радить, що робити в такій ситуації.

Коли я нещодавно була в нього на консультації, Степан Томович подарував мені свою збірку поезій. Я йому за це щиро вдячна.

В фаховій його спеціальності я не сумніваюся і в духовній,  як священика, теж. Читала в його газеті, яку він випускає, вірші, написані ним, статті цікаві, але не могла собі уявити, що Степан Томович може випустити таку збірку поезій, яка заставить по-новому осмислити для чого людина живе на цій землі і який слід вона залишить по собі.

Степан Томович зробив все: як лікар, як священик, як поет, як людина, щоб залишити по собі добрі спогади.

Мій чоловік 5-ий рік лежить, не може піднятися по хворобі і погано бачить. Інвалід по зору. То я йому інколи читаю щось цікаве з газети,  чи з книжок.

Приїхавши від Степана Томовича з лікарні я на 2-й день, сівши біля свого чоловіка на стілець, почала читати вірші із збірки. Не повірите, ми обоє плакали. Я читаючи, а він лежачи. Хоч мій чоловік людина сувора і стримана. Ми довго не могли заспокоїтися. І на протязі декількох днів я йому прочитала всі вірші. Особливо йому сподобався вірш про Анну Герман, бо він її дуже незлюбив і сам називав її «світське життя».

Читаючи вірші про дитинство Вашого життя, поринаєш у свої спогади і така ностальгія за душу бере… Ваші вірші зачіпають найтонші струни душі. Написані простою мовою, материнською мовою; читаються дуже легко.

Зворушують вірші в яких описано (а описує Степан Томович, як художник, який малює краєвиди рідного краю на полотні) любов до рідної землі, красу і її велич, понівечену олігархами, які думають лише про своє збагачення. А що залишиться нащадкам їх не турбує.

Як він пише «життєві бурі його не зламали» і він у своїх віршах висміює і викриває владу, бюрократів, нездарі, які приносять лише горе народу.

Мені сильно подобається вірш «Вечірній триптих»:

  1. «Й повернуться з всього світу в Україну діти…»
  2. «Яка сила виштовхнула людей з України…»

Адже і мій син поневіряється в чужому світі, на заробітках, бо в ріднім краї нема роботи.

Скільки людей із Закарпаття в пошуках заробітку покинули свої сім’ї, бо все наші «нечестивці» розкрали і в свої кишені поклали.

А у віршах про наших хлопців, які полягли у цій війні «на Сході» нізащо, від рук «старшого брата», розкривається суть цієї війни.

Можна ще багато  чого написати про вірші, які йдуть від Вашого серця але і в цих моїх рядках висловлено чимало.

Я бажаю автору послужити пацієнтам ще скальпелем,

Богу молитвами,

а народу своїми віршами, бо «є ще про що писати,

а ще більше буде».

Це Ваші слова.

Здоров’я Вам, натхнення  у всьому!

З глибокою повагою, Ваша пацієнтка Зомборі О.Й.,

Тячівський район, смт. Тересва.