Ці два слова почув я недавно по теленовинах, з вуст одного із депутатів Верховної Ради України. У медичних установах можуть бути злочини пасивні, коли лікар, чи колектив лікарів, недавно ми чули про таке по телебаченню, не надали належну і своєчасну медичну допомогу. Керівники медичних установ, і не тільки, можуть знати про злочинні дії своїх підлеглих, замовчувати їх, а ще гірше, як ми уже писали, «кришувати» їх авторів.

Сьогодні, 4 травня, коли пишу ці рядки, у нашій клініці успішно проведено оперативне лікування з приводу видалення, великих розмірів, 239см3, аденому простати. Провести трансуретральну резекцію такої передміхурової залози неможливо, про що хворому нами було повідомлено. Довелося робити розріз. Не можу назвати його традиційним, яким часто користуються урологи нашої області, бо він проведений так моїм сином Степаном, як його вчив, протягом майже 7 років, академік НАН України Олександр Федорович Возіанов, з виділенням сечового міхура, що дає можливість візуалізувати аденому та її ложе і зупинити масивну кровотечу. Коли я запитав Степана: «Кого ти бачив на курсах підвищення кваліфікації із закарпатських урологів під час твоєї роботи в Інституті урології?» – відповідь була коротка: «Нікого».

Виявляється, пацієнт про якого згадую, не дивлячись на його досить молодий вік для такого захворювання як аденома простати, 62 роки, хворіє біля 8-9 років. І звернувся він в обласну лікарню 7 років тому, і як ви думаєте, хто його лікував? Так, так, Сергій Попович, новоспечений Юрієм Яциною, завідувач урологічним відділенням, який мені сказав, коли я його запитав: «Як ти будеш керувати відділенням, коли окрім обрізання та кастрації більше нічого не вмієш?». «Якось ото буде» – відповів він. Ось те – якось ото буде – терпів до нині, згаданий пацієнт. Попович, для якого було закуплено один, а через декілька місяців іще один такий же апарат для вапоризації аденоми простати, не міг надати хворому адекватну хірургічну допомогу, хоча його авансом було короновано Вищою категорією уролога. До речі, апарати, які не виправдали себе, можливо із-за того, що застосовував їх Попович не по показам, були придбані за гроші, виділенні обласною радою, по моїй домовленості з головою ОДА Іваном Різаком, на купівлю нефроскопа, з допомогою якого я мав намір видаляти коралоподібні камені із нирок, не застосовуючи розрізів, шляхом одного єдиного проколу. Тоді, як і тепер, посаду головного лікаря займав Яцина Ю.Ю., а начальника управління охорони здоров’я ОДА – Шніцер Р.І. Чому так сталося, знають тільки вони два та Попович.

Після проведеної вапоризації, аденома простати почала збільшуватись. За цей період у пацієнта були багаторазові гострі затримки сечі та катетеризації сечового міхура. Практично, ніхто із урологів, до яких він звертався не запропонував йому оперативне лікування. Їх, мабуть, лякала величина аденоми.

«Я до вас Степане Томовичу хотів звернутися ще рік тому, але мене відмовили урологи обласної лікарні» – розповів пацієнт. «А тепер чому звернулися?» – спитав я. «Порадив мені вас, уролог, з яким давно знаюся, та прізвище його не скажу» – щира відповідь. «Мені і так приємно чути, що серед них є люди, які не втратили совість» – моя відповідь.. «Признаюсь Вам, що я був на консультації у Києві і коли я від вас почув те, що мені говорили у Києві, я тут же прийняв рішення, що буду оперуватися у вашій клініці. Я вам довіряю». Така розмова відбулася між нами уже перед самою операцією.

Аденома

Аденома

Виконавцем операції був Степан Степанович. Приємно мені було бачити чітку, чисту роботу Степана в першу чергу, як фахівцю, і не в останню, як батькові. З Сашею Чебаном ми тільки схвально переглядалися. Уже в котре під час складних операцій переконуюся, що зможу бути спокійним за збудовану мною, з волі Божої, приватну лікарню. Впевнений, що Степан зробить все, щоб продовжували функціонувати і газета «Карпатська Україна. Красне Поле» і храми УПЦ святого первомученика архідиякона Стефана та першого лікаря України преподобного Агапіта Печерського. Коли, під час одної із розмов, Яцина запитав Степана: «На кого б ти надіявся, якби не було батька, Шніцера, одне прізвище не запишу, мене?», Степан відповів: «На Бога. А ви на кого надієтесь, підтримуючи Поповича». «Теж на Бога» – відповів відповідальний за все, що діється в лікарні. Та Яцина повинен знати, що Господь і наміри підтримує, але добрі. А підтримує злочинні, тільки диявол. Та і Ісус Христос застерігав, що не можна служити двом – Богові і мамоні. Марно надіятися на Всевишнього, якщо твоїм богом є долар.

І сьогодні був у мене на консультації літній чоловік, у якого після операції в обласній урології виникло ускладнення – гнійний орхоепідідіміт з абсцедуванням, приблизно за 10 днів до Нового року. Звернувся він у ту лікарню, у якій його оперували до Поповича, який сказав: «Прийдете після Різдва». Нестерпні болі, висока температура, слабкість не давали спокою. Хворий М. звернувся в нашу клініку. Оглянувши його я сказав: «Вас треба негайно оперувати, видалити яєчко, бо якщо тільки розкрити гнійник, то рана буде заживати місяцями. Зверніться в обласну лікарню». «Лікарю, я краще помру, ніж ще хоч раз ляжу в ту лікарню. Лесьо, дочко, ідем додому помирати» – зі сльозами промовив. Пацієнт вдячний за проведену нами операцію і періодично навідується в наш «Духовно-медичний центр».

Жан-Жак Руссо писав: «Бачити несправедливість і мовчати – значить самому брати участь в ній». Я від себе додам – бачити несправедливість і захищати її – це вже злочин.

А відповідати за злочин прийдеться навіть і в цьому несправедливому суспільстві. Я вже не кажу – перед Богом, бо цього не уникнути нікому.

Свіжим прикладом сказаного може бути знятий з посади прокурор області Петруня А.Л., який за 3 роки перебування на посаді, не знайшов часу, хоч і обіцяв, коли тут була здається 2 роки тому перевірка з Генеральної прокуратури, прийняти мене, лікаря, який має заслуги перед Батьківщиною, правда, немає перед ним та Бенцою. Думаю, що посади Поповича та Яцини, цей список можу продовжити, не вищі, ніж мав Анатолій Леонідович. Хочемо в Європу, так живімо за європейськими законами і будемо самі собі створювати цінності європейського рівня. А для цього потрібно небагато: покінчити з хабарництвом та корупцією, мати повагу до людини та дотримуватися її прав і дбати про свій високий професіоналізм.

Раз зайшла мова про Бога, тим більше надію на нього, то не можу не згадати про не збудований храм на території обласної лікарні. Ще наприкінці 90 років минулого і на початку теперішнього століття, з моєї ініціативи, міська архітектура погодила місце будівництва храму на території обласної лікарні, спроектованого архітектором Іваном Єфремовичем Бондаренко. В той час, Іван Різак назначив Романа Шніцера начальником управління охорони здоров’я ОДА, а Роман Іванович, в свою чергу, – Юрія Яцину головним лікарем ОКЛ, хоча я попереджав його – не роби цього. «Все буде добре Степане Томовичу» – запевняв мене керівник медициною області. Романе Івановичу хоч тепер бачите, як усе «добре»? Ви заставили Яцину повернути цеглу для будівництва храму, яка якимись дивом була щезла з території лікарні, не дивлячись на наявну невідомчу охорону. Але я уже писав, що цегла розпадається під дощем та морозами. Ще рік-два, будувати храм не буде з чого. Мало того, ще потратите бюджетні кошти, щоб вивести її. А я пропонував свої послуги ще 2 роки тому – дайте можливість, я з Божою допомогою побудую храм. Та мене чомусь ніхто не чує. Як і на початку цього століття – мені не те що не доручили будівництво, але і не ввели в Двадцятку. Яцина заявив, що побудує храм і без Біляка. За рік перебування на посаді головного лікаря Яцина побудував, але хату.

Не знаю чи переконаю Вас тепер Романе Івановичу, але якщо не виправите цю Вашу помилку, то призупините розвиток сучасної медичної допомоги, принаймні, в обласній урології ще на роки. При Вас, Романе Івановичу, ще наприкінці минулого століття, було втілено в урологічну практика лапароскопічну технологію. Хоч щось Ви знайшли із того, коли повернулися на теперішню посаду??? Ні!!! Що робити мені і тим, які можуть забезпечити належну сучасну медичну допомогу краянам і надолужити опущене? Що ви намірені робити? Рахуйте це запитання, Романе Івановичу, журналістським запитом. Буду вдячний, якщо читачі нашого тижневика будуть мати можливість про це дізнатися. Не безпідставно Голова Верховної Ради України Володимир Васильович Рибак зробив на Парламентських слуханнях акцент на якість лікаря. Чи задоволені Ви, Романе Івановичу лікарською та організаторською якістю Яцини та Поповича?

Степан Біляк