паранефрит

Паранефрит

Я не зустрічав людину християнської душі, щоб не переймалася чужою бідою, чужим горем. Часто згадую слова своєї покійної тещі, дай їй Господи Царство Небесне: “Степане, тобі Господь дає добро тому, що ти нікому не бажаєш зла і не радієш чужій біді”. Мої кривдники-нечестивці, не раз потрапляли в ситуації, подібні на ті, які свідомо та безпідставно створювали для мене. На них відкривали кримінальні справи. Хворіють загрозливими життю хворобами, багатьох із них уже немає в живих. Та ніколи я не ловив себе на думці і ніколи не говорив – так їм і треба. Коли мені їхні “друзі-доброзичливці” повідомляли про їхні біди, я казав, що мене це не радує, про таке написати в газеті я не можу. Людині, яку постигла біда готов допомогти, навіть, якщо вона мій ворог. Правда, далеко не всі згодилися на допомогу. Прикро.

Я впевнений, що читачі, прочитавши цю, розраховую, повчальну статтю, приймуть її, як свій біль, і не тільки тому, що таке може трапитися з кожним із нас, але в першу чергу тому, що Ісус Христос Господь Бог наш і Спаситель заповідав любити не тільки ближніх своїх та наших добродіїв, але і ворогів.

Недавно, шановні читачі, ви читали в нашому тижневику про рак сечового міхура. Хвороба грізна, але людина, яка нею захворіла небезнадійна, особливо та, яка надіється на Бога. Уже декілька десятків років стверджую, і повірте, не безпідставно: “Якщо тобою піклується Господь, то, аж би в останню хвилину, потрапиш туди, де отримаєш необхідну допомогу”. Не думаю, що знайдуться такі, які зможуть це заперечувати.

У дні Різдвяних Свят, ввечері, зателефонувала жінка із Івано-Франківщини і розповіла, що її батька, років 5 тому, оперували в Київському інституті урології з приводу раку сечового міхура. Лікуючим лікарем у нього був Степан Степанович Біляк. Батько наполягає, щоб його привезли у ваш Духовно-медичний центр до Степана Степановича. Я відповів: “Привозьте. Ми його проконсультуємо і, якщо буде можливо, надамо необхідну допомогу”. Через декілька днів зателефонував його син, який проживає в Києві. Розпитав про наші можливості. Як виявилося пізніше, син наполягав на госпіталізації в Інститут урології.

12 січня хворий появився у нашій клініці в супроводі дочки і онука. Ми дізналися, що операція, – видалення пухлини сечового міхура традиційним розрізом, з резекцією міхура в межах здорових тканин, була проведена без ускладнень. В задовільному стані, на 10 день, оперований виписаний додому. 2 роки почував себе добре і до лікарів не звертався, хоча, рекомендували йому, протягом року, через кожних 3 місяці, проходити контрольне обстеження.

Навіть тоді, коли в нього появилися дизуричні явища, болі над лоном, не спішив звертатися до кваліфікованих спеціалістів. Пройшло ще рік, чи два. Біда заставила звернутися до лікарів району. Після обстеження, пацієнту повідомили, що у нього все добре і сказали: “А що ви ще хочете у свої 75 років”. Часто грішить і наш брат – лікар. Настільки його заспокоїли, що і сам дійшов висновку: так у його роки і повинно бути. Болі над лоном і під час сечовиділення посилювалися. Мало того, в сечі появилася кров, а згодом і згустки.

Під час об’єктивного обстеження, над лоном, можна було бачити та пальпувати пухлину передньої черевної стінки, ймовірно, проростання пухлини сечового міхура.

Подивившись його на УЗД, було виявлено пухлину, яка займала майже весь сечовий міхур і проростала в простату, тканини черевної стінки і, здавалося, в лонні кістки. Метастазів в печінку не виявлено. Окрім того, зліва діагностовано уретерогідронефроз, а справа – розширення до 1см дистального відділу сечоводу. В аналізах крові виявлено помірну анемію, незначне підвищення сечовини та креатинину. Білірубін, цукор, загальний білок були в нормі.

Рентгенологічно метастазів у легені, кістки миски та хребет теж не було. На багато питань, без яких не можливо визначити подальше лікування, дала відповідь комп’ютерна томографія з контрастом.

Отримані достовірні дані свідчили про тотальне проростання пухлини стінки сечового міхура з інфільтрацією навколо міхурної клітковини, простати, передньої черевної стінки. Не було впевненості щодо проростання пухлини в кишкивник. Та в своїй практиці я ні разу не зустрічав проростання пухлини сечового міхура в кишкивник. А проростання пухлини кишкивника в сечовий міхур доводилося бачити, на жаль, під час операції, що приводило до значних трудностей при її проведенні. Не було проростання та метастазування пухлини в кістковий апарат. Цей пункт для нас із сином був дуже важливим. Мені доводилося бачити проростання пухлини незначних розмірів у лонні кістки на рентген знімках та під час оперативного втручання. У той час, комп’ютерної томографії, принаймні, у нас, в області не було.

Після детальної розмови з хворим та його донькою, отримано згоду на оперативне втручання. “Я відчуваю Божу благодать у вашій лікарні і надіюся на Бога та на вас” – відповів пацієнт, батько 5 дітей, дідусь та прадідусь. Пацієнта проконсультували кардіолог та анестезіолог. Ніхто з них і не думав виставляти протипокази до оперативного лікування, адже у таких ситуаціях і хворий, і лікар хватаються і за соломинку. Кожен міркував над тим, як хворому допомогти, кожен зважив надію раба божого на Отця свого та і самі ми призивали на допомогу Всевишнього.

Радикальні оперативні втручання при пухлинах урологічного генеза я почав виконувати ще у 80 роки, не дивлячись на супротив тодішніх “учених” фахівців-урологів. Правда, науковці інших хірургічних профілів та керівництво медициною мене підтримали. Ці операції мають великий ступінь ризику. Але в переважній більшості операції успішні і на роки можуть продовжити життя хворому. До проведення такої операції готуєшся і морально і духовно. Зважуєш і на свої сни і питаєш про них пацієнта, молишся і маєш надію на Бога більшу ніж на себе. Моїй впевненості в успіх операції додавали мій досвід, Степана молодість та високий фаховий рівень. Отримавши дозвіл анестезіолога на проведення операції, Степан розпочав розріз, акуратно, без крововтрати, обійшов пророслу пухлину в передню черевну стінку, відсік від неї очеревину і розпочав виділення сечового міхура. Не буду описувати весь хід операції, але не можу не відмітити високий професіоналізм сина при виділенні збільшених лімфовузлів малої миски, які практично сиділи на магістральних судинах та виділення і видалення простати разом із сімяними міхурцями. Кожен невдалий, помилковий рух міг привести до значної втрати крові.

Я радий був і за себе, бо якби не брав його на операції асистентом, починаючи з другого курсу медфаку, не направив його в клінічну ординатуру, а згодом і в аспірантуру в Інституті урології в Київ, то в умовах нашої обласної лікарні, такого рівня, такої майстерності Степан би не досяг. Не можу не подякувати академіку НАН України, Герою України Олександру Федоровичу Возіанову та його сину, член-кореспонденту НАМНУ Сергію Олександровичу, відношення яких до Степана було не тільки професійним, але і батьківським.

Вдячний я і його старшим колегам по Інституту, які приклали чимало зусиль для формування його як лікаря сучасності з якими і тепер Степан підтримує дружні відносини.

Не можу не згадати і не подякувати Роману Івановичу Шніцеру, який будучи головним лікарем ОКЛ, а згодом і начальником управління охорони здоров’я ОДА надавав нам підтримку. Адже, коли деякі розумники забороняли мені брати Степана асистентом, Роман Іванович казав мені: “Не звертайте на них увагу, ваш син студент-медик, хай учиться у вас, а в кого ще буде вчитися?” Не без участі, уже теперішнього начальника управління охорони здоров’я ОДА, Степан отримав фах онкоуролога.

Надіюся, що уже через рік-два, ніхто не скаже: “У Закарпатті немає урології. Немає до кого звернутися”. Наміри лікаря сучасного рівня, Степана Степановича Біляка – застосувати для лікування урологічних хворих самі сучасні мало травматичні методики оперативного лікування, в тому числі лапароскопічні, уже мають добрий початок. Я передам йому свій досвід. Думаю, що при теперішніх вимогах до медицини не тільки хворих, але і влади, нам, двом Степанам, не буде противитися ніхто. Ми відкриті і зацікавлені в співпраці з усіма, хто прагне добра людям.

Хворий, про якого йдеться, періодично телефонує мені і висловлює вдячність за врятоване йому життя.

Степан Біляк