Лікувати потрібно не лише тіло, а й душу. Адже неможливо бути здоровим фізично, маючи душевний неспокій. Саме такої думки притримується відомий на Закарпатті медик, заслужений лікар України, кандидат медичних наук Степан Біляк. Тому його приватна лікарня й носить назву «Духовно-медичний центр». Адже поруч із медичним закладом, в одному дворі, розташована церква, де хворі можуть пройти й духовне очищення, без якого, повторюся, неможливе виздоровлення фізичне, оскільки гріховність, в більшості випадків, на жаль, і є причиною хвороб.

«В нашому духовно-медичному центрі найсучасніша на Закарпатті медична апаратура»

– Степане Томовичу, ваша лікарня – чи не перша на Закарпатті приватна клініка такого масштабу, де проводять унікальні операції й надають медичну допомогу лікарі різного фаху. З чого все починалося?

– Я народився у селі Горінчово на Хустщині. З дитинства, пригадую, хотів бути лікарем і навіть облюбував собі одну місцину під горою, де була криничка з холодною водою, ліс, виноградник, аби побудувати там лікарню. Ця мрія жевріла в душі з тих малих літ. І коли на початку 90-х почалися ці перебудовні часи, я звернувся до влади, аби отримати землю під лікарню. Обрав це місце в селі Минай. Будівництво лікарні розпочалося в 1996 році, коли я ще завідував урологічним відділенням обласної лікарні. Але приватною медичною допомогою я почав займатися у 1992 році, коли закупив лапараскопічну технологію оперативного лікування. У 1999 році тодішня влада високо оцінила наші зусилля, і за втілення в медичну практику новітніх світових методик та розробку високоефективних методів оперативного лікування і проведення VІІ Конгресу світової федерації українських лікарських товариств в Ужгороді, в якому брали участь 540 делегатів із 16 країн світу, присвоїла мені звання «Заслужений лікар України». І поки в Минаї тривали ще будівельні роботи, я тимчасово орендував приміщення під приватну клініку в мікрорайоні «Шахта». Але на початку 2007 року перейшов сюди, хоча на той час були готові тільки два поверхи медичного закладу. З тих пір надаємо різнобічну медичну допомогу: урологічну, хірургічну, гінекологічну та терапевтичну. При необхідності залучаємо до співпраці фахівців й інших спеціальностей. Тобто, хворий може отримати всебічну професійну медичну допомогу в одному закладі. І це стало можливим завдяки Шніцеру Роману Івановичу – начальнику управління охорони здоров’я ОДА, який, практично, не ділить охорону здоров’я на державну і приватну, як це робили його помаранчеві попередники.

– У своєму духовно-медичному центрі ви застосовуєте новітню апаратуру…

– Після відвідання Міжнародних виставок медичної апаратури на початку 90-х років ми закупили лапароскопічну технологію Американської фірми «СТРАЙКЕР». Після стажування в основних клініках Чикаго, Лос-Анджелеса, Сан-Франциско, Окленда, Монтерея, ми перші на Закарпатті, і одні з перших в Україні, якщо взагалі не перші, започаткували проведення оперативних втручань пацієнтам з хірургічною, гінекологічною та урологічною патологіями без традиційних розрізів. Цей метод оперативного втручання є малотравматичним і суттєво пришвидшує одужання, скорочує кількість днів перебування хворих в стаціонарі та період реабілітації. І, що немало важливо, економить кошти хворого та бюджетні. До речі, уже в цьому році ми повністю поміняли всю нашу медичну апаратуру на більш сучасну, та, крім того, закупили новітню ендоурологічну.

– Розкажіть більш детально про цю сучасну апаратуру, яка є у вашому центрі.

– Лапароскопічна апаратура, як я вже казав, дає можливість робити операції без традиційних розрізів та крові. Тобто, з допомогою спеціальних інструментів на тілі хворого робляться три-чотири дірки, через які вводиться необхідний інструментарій для проведення оперативного втручання та спостереження за процесом на моніторі комп’ютера. Що стосується ендоурологічної апаратури, то принцип її роботи практично такий як і лапараскопічної. З її допомогою без тих же традиційних розрізів на тілі проводяться операції урологічного профілю.

Біляк Біляк Степан Томович та Степан Степанович За допомогою лапараскопії та ендохірургії проводимо операції на нирках, сечоводах, сечовому міхурі, простаті, зовнішніх статевих органах, жовчному міхурі та жовчних шляхах, на матці, яєчниках, піхві та інші. Лапараскопічно видаляємо жовчний міхур, проводимо пластику гриж, апендектомію, видалення варикозних вен сім`яного канатику, нефропексію, нефректомію, кістектомію, фібромактозних вузлів матки, відновлюємо прохідність маточних труб, проводимо фіксацію матки. Крім того, ми вже фактично засвоїли лапараскопічну операцію при пухлинах нирки. Використовуємо в лікуванні й озонотерапію – це метод лікування із застосуванням медичного озону. Озонотерапія ефективно сприяє проведенню симультанних операцій – тобто, коли проводиться по дві-три різнопрофільні операції одночасно під час одного наркозу. В цілому, наша клініка розрахована на відділення хірургічного, терапевтичного та поліклінічного профілів. А також передбачено готель для рідних та поліклінічних пацієнтів з віддалених районів області і не тільки. Таким чином, ми наближаємо медичну допомогу до європейського рівня.

«В лікарні відчувається Божа благодать»

– Свого часу ви пройшли медичну практику в багатьох європейських країнах та в Америці. Очевидно, такий багатий досвід став у нагоді?

– Я справді пройшов дуже широку медичну практику. Почав їздити ще в радянські часи. Вже тоді встиг побувати у найкращих клініках Львова, Києва, Ленінграда, Мінська, Москви. Адже на той час там теж застосовувалися передові технології і працювали лікарі вищого класу, професіонали, яким дивувалися відомі хірурги Європи та Америки. Саме в тодішніх потужних радянських клініках навчився робити операції на паращитоподібних залозах, видаляти кораловидні камені з нирок, з виключенням артеріального кровотоку. І скажу відверто, що ніхто із моїх закарпатських колег не має такої потужної медичної практики. Вважаю, для того, аби чогось досягти, лікарю просто необхідно самому інвестувати у свою практику. В моєму випадку ці поїздки за кордон і були своєрідними інвестиціями. Адже я мав можливість пройти таку серйозну спеціалізацію, яку проходять лікарі в Америці. Не можу не згадати Польщу. Побувавши там кілька разів, я освоїв проведення дванадцяти нових урологічних операцій: радикальні операції при раку простати, раку сечового міхура, раку нирки… Там я вдосконалив свої практичні знання.

– Ваш син – Степан Біляк-молодший – працює разом з вами. Не зважаючи на свій молодий вік, він встиг пройти серйозну лікарську практику у передових медзакладах країни…

– Син пішов моїми стопами та стопами дружини Тамари. Адже моя жінка – також лікар-педіатр. Син змалку приглядався до нашої роботи. Куди б я не їздив, брав його з собою. Згодом, закінчивши школу, він вступив на медичний факультет Ужгородського нацуніверситету. А вже, навчаючись на другому курсі, асистував мені під час проведення операцій. Закінчивши УжНУ, син пройшов інтернатуру по хірургії, спеціалізацію по урології у клініках Львова, два роки клінічної ординатури та три роки – аспірантури в ДУ «Інститут урології» НАМН України в Києві. Оперативному лікуванню навчався в директора Інституту, академіка та президента НАН України, Героя України Олександра Возіанова, ендоурології та літотріпсії у член-коресподента НАМНУ Сергія Возіанова, професора Валерія Дзюрака, завідувачів І, ІІ та ІІІ урологічних відділень Інституту, відповідно, Володимира Винниченка, Василя Черненка, Володимира Зубко та в інших досвідчених колег. Відтак захистив кандидатську дисертацію на тему: «Обгрунтування лапароскопічного методу високої резекції яєчкогової вени при варикоцеле». Сином я горджуся, адже бачу, наскільки швидко він освоює сучасні медичні технології, як він відноситься до хворих, як знаходить з ними спільну мову, як, зрештою, серйозно ставиться до обраної професії. І зараз ми працюємо у нашому духовно-медичному центрі разом.

– Степане Томовичу, до всього ви ще й священик та журналіст. Звідки берете енергію та натхнення?

– Про це мене питають всі – і друзі, і колеги, і знайомі, і пацієнти. Почну з того, що до храму я ходив з дитинства і до поступлення на навчання. Мама дуже хотіла, аби я став священиком. Та я мріяв тільки про професію лікаря. Пригадую, ще в радянські часи я завжди говорив, що прийде час і я стану ще й священиком. Хоча цьому мало хто вірив, та й я сам, чесно кажучи, сумнівався, що так воно буде. Але, як бачите, Господь вислухав мамчині молитви і я став священиком. І це справді дуже велика Божа благодать, бо лікувати тіло без лікування душі – дуже важка та не завжди результативна робота. А от, коли ти лікуєш і душу, й тіло – це зовсім інший ефект. Більше того, із власної практики зрозумів, що лікувати віруючу людину набагато легше, ніж невіруючу. Тому, коли розпочав будівництво лікарні, подумовував і про те, аби на території медзакладу збудувати храм. 2 січня 2000 року храм святого архідиякона, первомученика за Віру Христову Стефана був освячений. Через декілька років поруч із церквою ми розпочали будівництво дзвіниці з літнім варіантом храму преподобного Агапіта Печерського, першого українського лікаря, часточка мощей якого знаходиться тут, у церкві. За якийсь час дзвіницю з храмом освятили. А в 2002 році я був висвячений у сан диякона, 2003 – ієрея, а в 2004 – протоієрея. Таким чином, ми поєднали медичну складову із духовною. І вкупі досягаємо бажаного успішного лікування та швидкого одужання. До речі, майже всі наші пацієнти стверджують, що в лікарні відчувається Божа благодать. Це відбувається й за рахунок того, що у дворі лікарні є храми, в яких ми проводимо молитви, а в усіх лікарських приміщеннях та палатах – ікони. Тут нема хаосу, черг. І саме цей спокій, який відчувається в лікарні, й сприяє швидкому одужанню хворих. Що стосується журналістської діяльності, то ми випускаємо газету «Карпатська Україна. Красне Поле». Пригадую, коли колектив газети звернувся до мене з проханням, аби я став шеф-редактором видання, я дуже розсміявся, адже це ніколи не входило в мої плани. Хоча, відверто кажучи, з дитинства я знав, що буду писати. Та розраховував, що це буде пізніше, десь на старості. Таким чином, я очолив газету. Вона виходить до цих пір. Чесно кажучи, через цю газету мене свого часу звільнили з лікарні. Й тоді ж одним із регіональних політиків мені було сказано: «Не будьте таким різностороннім, а займайтеся тільки лікарською практикою, то не будете мати проблем ні на роботі, ні поза нею». Але розумієте, верховинська натура досить таки вперта і я не дозволив собі підвести колектив і знищити газету. Так ось працюємо і по нині.

Фото Марини Марко та з архіву Степана Біляка.
karpatnews.in.ua