Думаю, що читачі нашого сайту знають, що до малоінвазивних технологій відносяться лапароскопічні та ендоурологічні методи оперативного позбавлення урологічних хворих вродженої патології та набутих захворювань сечостатевої системи, не застосовуючи традиційних оперативних втручань шляхом значних розрізів тіла . Забігаючи наперед, не можу не відмітити, що не так багато води протече, і ці новітні технології будуть називатися традиційними. За кордоном лапароскопію та ендоурологію застосовують при оперативному лікуванні у 80% випадків. Ми одні з перших в Україні втілили їх у свою практику більше 20 років тому.

Цій, важливій темі сучасності було присвячено Науково-практичну конференцію на тему, винесену в назву статті, яка відбулася в м. Яремче 13-15 лютого під патронатом Національної Академії медичних наук (Президент – академік НАН України А.М. Сердюк) та Інституту урології НАМН України (Директор – член-кореспондент НАМН України С.О. Возіанов).

Поїхали ми із сином Степаном своїм транспортом. Не дивлячись на комфортабельність легковика і чудові зимові пейзажі Карпат, сама подорож задоволення не принесла. Хоч я і не був за кермом, але довелося не зводити очей з дороги, а точніше, з її ям, щоб бути готовим прийняти на себе удар, чи поштовх, бо об’їхати їх не можливо. У таких випадках кажуть: яма на ямі. Куди діваються гроші, які сплачуємо при заправці кожної машини на ремонт доріг? Раніше ми рахували бездонними “закрома Родины”, тепер стали бездонними чиїсь кишені. Якщо кажуть, що Росія має дві проблеми – дурні та дороги, то ми маємо іще й третю – злодії.

Покращився настрій, коли ми побачили розбудовані села Івано-Франківщини та саме місто Яремче. Село від села відмежовують тільки таблички з їх назвами. Різноархітектурні котеджі на фоні зелених ялиць та засніжених гір – казкова прикраса Карпат. Прикарпаття і в цей нестабільний час знайшло свій шлях економічного розвитку, покращення добробуту своїх краян та здоров’я людей нашої неньки-України, а також ближніх сусідніх країн.

14.02.13р., о 17 годині 30 хв. розпочалась наукова сесія: “Малоінвазивні методи лікування в урології”. З доповідями виступили науковці та практичні лікарі-урологи міст Києва, Львова, Донецька, Севастополя, Тернополя… На жаль, не було про що розповісти нам — урологам із Закарпаття, хоча ми були піонерами застосування лапароскопічної технології для оперативного лікування хірургічних, урологічних та гінекологічних хворих.

Більша частина доповідей була присвячена злоякісним пухлинам нирок та простати. Зупинюся тільки на деяких. Доповідь “Значення часу ішемії нирки і методи гемостаза при лапароскопічній резекції нирки з пухлиною (Возіанов С.О. та співавтори) озвучив кандидат медичних наук, асистент кафедри урології Андрій Бойко. Операції на так званій сухій нирці, я провожу з 1979 року при видаленні коралоподібних каменів та резекції нирки при пухлинах, діаметр яких не перевищував 3 см. Тепер лапароскопічно проводять органзберігаючу резекцію нирки з пухлиною до 7 см. Дуже важливо, і це підтверджено Андрієм Івановичем, щоб кровообіг у нирці був відновлений своєчасно, коли ще не наступили незворотні зміни в нирці. Оптимальний термін ішемії нирки – не більше 20 хв. Та важливим у доповіді є не тільки ця проблема, а те, що операція проводиться з допомогою лапароскопії, яку легше переносять хворі ніж, коли її проводити традиційним розрізом, і яка дозволяє виписати оперованого на третій – п’ятий день. Лапароскопія значно скорочує терміни перебування у стаціонарі та реабілітації. Не хочеться мені плакати, бо жити треба не вчорашнім, а думати про майбутнє, але якби не бездарі керували медициною після помаранчевого перевороту, якби помаранчева саранча не знищувала та не гнобила кращих медичних фахівців, ми б давно могли надавати своїм краянам аналогічну допомогу. Раніше ми вважали, що золотим стандартом лікування раку нирки є її видалення разом з пухлиною, тепер ряд фахівців (Київ) пропонує вважати золотим стандартом органозберігаючу операцію, тобто, резекцію тої частини нирки, в якій знаходиться пухлина. Хоча, в клініках Києва, і не тільки, лапароскопічно проводять і нефректомію.

Не забули науковці Інституту урології (Київ) і про дітей. Доповідач Андрій Бойко зупинився на проблемах та перспективі розвитку лапароскопічної урології дитячого віку. Демонстрація відеоматеріалів допомогла практичним урологам усвідомити переваги лапароскопічної технології оперативного лікування над операціями з традиційними розрізами. Сподіваюсь, що і наші лікарі – хірурги, урологи та гінекологи уже не наважаться хаяти лапароскопію, як це вони робили у 90-ті роки, бо мова йде не про якісь конкурентні стосунки, а про клятву Гіппократа – «не шкодь», про хворих людей, про їх легше і швидше одужання. Та велику надію покладаю на теперішнє керівництво медициною і обласну владу, яка все таки зглянеться на своїх краян, які за останні 8-9 років вимушені шукати медичну допомогу за межами області та України, не дивлячись на те, що в нашу клініку звертаються пацієнти з різних куточків не тільки нашої держави. І коли мені говорять деякі чиновники, що у Закарпатті немає урології і нема до кого звернутися, мені ганьба в першу чергу за них, бо завдяки їм урологія в державних медичних закладах не набула сучасного розвитку по усіх урологічних нозологіях. На жаль, в обласній урології ніхто не проводить резекції нирки ні при пухлинах, ні при їх подвоєнні, ні при підковоподібній нирці. А все це ми робили і робимо у Духовно-медичному центрі.

Цікавими були доповіді по виконанні радикальної лапароскопічної простатектомії з приводу раку простати з Інституту урології Києва, Донецька. Доповідач Андрій Бойко зацікавив аудиторію. Питання, яке йому задав, вихованець Інституту урології Степан Степанович Біляк про методи запобігання лімфореї після видалення лімфатичних вузлів і пошкодження лімфатичних судин під час радикальної простатектомії, і чи достатньо тільки електрокоагуляції їх, щоб не було лімфореї, зацікавило багатьох учасників конференції. Не дивлячись на вичерпну відповідь Андрія Івановича, делегати міст, які я згадував на початку статті, один за одним піднімалися і доповнювали його відповіді, аналізуючи свій досвід радикальної лапароскопічної простатектомії. Серед них, суттєво виділяється доктор медичних наук, професор В’ячеслав Григоренко, з яким я мав щастя спілкуватися ще десяток років тому з приводу радикальної простатектомії з формуванням сечового міхура з кишки. Набутий ним досвід вартий уваги не тільки молоді, а й багатьох зрілих фахівців. Молодий лікар з Інституту урології, кандидат медичних наук Микола Соснін, відповідав на кожне запитання щодо лапароскопічних оперативних втручань при раку нирки у дорослих і дітей, а також раку простати.

Мені, людині з 50 річним лікарським стажем, було приємно бачити не тільки сідоволосих професорів та практичних лікарів, але і молодих, яких була більшість. Тепер кажуть, що рак обнаглів і помолодів, то можу перефразувати сказане по відношенню до теперішніх фахівців – помолоділи і стали агресивними по відношенню до раку і ті, що покликані Всевишнім боротися з ним. Досвід, набутий старшою генерацією, в поєднанні із здібностями молоді, вселяє надію, що незабаром надання якісної медичної допомоги у нашій державі не буде різнитися від інших європейських країн. Я щоразу в цьому переконуюся, коли оперуємо із сином та урологом Олександром Чебаном пацієнтів з патологією, про яку йде мова.

Впевнений, що незабаром ніхто не буде мати підстав стверджувати, що на Закарпатті немає урології і нема до кого звернутися. Ми охоче чужому навчаємось і свого не цураємось, та можемо навчати й інших. Хай в усьому допомагає нам Господь Бог!

Степан Біляк