Дивертикул сечового міхура

Дивертикул сечового міхура

Серед аномалій сечостатевої системи не останнє місце займає дивертикул сечового міхура. Простіше кажучи, це патологічне випинання ділянки стінки порожнинного органу назовні, котре сполучається з порожниною самого міхура. Ця патологія частіше виявляється в дитячому віці, але може розвинутися і у дорослих людей.

Причини

Найчастіше дивертикул сечового міхура є вродженим станом. До його появи у дорослих (придбаний дивертикул) зазвичай призводять:

  • порушення відтоку сечі;
  • травми;
  • операції на стінках сечового міхура.

Основних різновидів два: істинний і несправжній (хибний). У першому випадку до процесу долучається м’язовий шар, у другому внутрішня слизова оболонка розшаровує м’яз (детрузор), у стінці самого випинання м’язові волокна відсутні.

Наявність дивертикула сечового міхура підвищує ризик появи каменів, розвитку циститу, онкологічного процесу. В основі цих ризиків лежить застій сечі в порожнині випинання.

Клінічні прояви

Симптоми дивертикула сечового міхура

Симптоми дивертикула сечового міхура

Особливість перебігу цієї патології полягає в тому, що вона не має специфічних проявів. Наявність дивертикула можна запідозрити, ґрунтуючись на непрямих симптомах, котрі більш виражені при множинних дивертикулах.

Це рецидивуючі цистити, часті позиви до сечовипускання з неповним спорожненням сечового міхура. Турбують нічні походи до туалету, може візуально визначатися кров у сечі. Біль у надлобковій області тупий, має періодичний характер.

Якщо в порожнину дивертикула відкривається сечовід, з’являється небезпека пієлонефриту з цього боку.

Діагностика

Такі хворі часто проходять тривалі і нерезультативні курси лікування інфекційних захворювань сечовивідної системи. Навести на думку про наявність дивертикула сечового міхура повинні такі фактори: тривалий інфекційний анамнез, пієлонефрит і цистит, що погано піддаються лікуванню.

Велику роль відіграє досвід і професіоналізм лікаря. Медики ужгородського Духовно-медичного центру вивчають новітні досягнення світової медичної науки під час регулярних стажувань у клініках США і провідних країн Європи.

Використання цистоскопа в діагностиці дивертикула сечового міхура

Використання цистоскопа в діагностиці дивертикула сечового міхура

Точно встановити діагноз допомагають інструментальні методи:

  • УЗД органів малого тазу;
  • уретроцистографія;
  • комп’ютерна томограма та МРТ;
  • лабораторні дослідження сечі;
  • цистоскопія.

Останній метод – найбільш інформативний. Через уретру вводиться цистоскоп, за допомогою якого лікар може оглянути міхур зсередини, виявити вхід у дивертикул сечового міхура, оглянути його порожнину і патологічні зміни в ньому.

Як для діагностики, так і для лікування, важливе значення має рівень оснащеності медичного закладу.

У фахівців клініки Біляка є унікальний досвід у проведенні ендоскопічних процедур. Професійні навички дозволяє реалізувати першокласне обладнання.

Лікувальні заходи

Захворювання прогресує. Якщо одиночні і невеликі дивертикули сечового міхура не позначаються на здоров’ї та можна певний час спостерігати за їх перебігом. Але коли приєднуються інфекційні ускладнення, дизуричні явища або у лікаря з’являються сумніви щодо онкологічної безпеки, дивертикул сечового міхура потрібно видаляти.

Тільки хірургічне лікування може раз і назавжди позбавити від цієї патології. У клініці Біляка проводиться лапароскопічне лікування дивертикула сечового міхура але, іноді, без лапаротомічного розрізу не обійтися.

У ряді випадків (якщо в порожнину випинання відкривається сечовід), після висічення зміненого ділянки, накладається уретероцистоанастомоз, сечовід заводиться в нормальну ділянку сечового міхура. Таким шляхом створюються оптимальні умови для відводу сечі від нирок.

У клініці Біляка до кожного пацієнта застосовується індивідуальний підхід. Оптимальний метод лікування підбирається на основі результатів обстеження, враховуються особливості окремо взятого пацієнта.

Лікування дивертикула сечового міхура в клініці Біляка – це поєднання унікального професіоналізму медиків і світових стандартів у наданні медичної допомоги. Тому післяопераційний період рідко перевищує дві доби.